МУЗЕЙ СПОРТИВНОЇ СЛАВИ КІРОВОГРАДЩИНИ—
Народний музей спортивної слави Кіровоградщини, що знаходиться у СДЮШОР “Надія”Очолює цей неординарний, один із двох в Україні, музей із 2000 року Володимир Антонович Жученко. Нинішній директор музею безпосередньо причетний до побудови спортшколи, де його розміщено. Починаючи з 1958-го року працював головою обласного спорткомітету (до 1974). У шістдесятих роках першим секретарем обкому компартії було призначено Миколу Кириченка (колишнього першого секретаря ЦК комсомолу України), який пристав на ініціативу Володимира Антоновича збудувати у місті спортшколу (на той час існувала лише одна — на вулиці Леніна). Однак зробити це було складно: діяла заборона на побудову приміщень спортивних та культурних установ, пов’язана з нагальною необхідністю відновлення поруйнованого війною промислового потенціалу країни. Дозвіл на таке будівництво можна було отримати лише від Ради Міністрів СРСР. Та стали у нагоді давні зв’язки. Керівником Держбуду СРСР на той час був Гнат Новіков — депутат Верховної Ради СРСР від нашої області, який до того ж колись керував будівництвом КремГЕСу. Саме там він і зустрічався з Володимиром Жученком. До того ж із проханням посприяти отримати дозвіл на будівництво школи до нього звернувся й Микола Кириченко. Завдяки всьому цьому дозвіл було отримано. Школу зводили протягом десяти років (1964-1974 рр.) за кошт місцевого бюджету.
Ось таким чином нинішній директор музею став одним із фундаторів школи, в якій із часом постала спортивна експозиція.
МузейІніціатором його створення був начальник облспортуправління Олександр Березан. Цю ідею він оприлюднив 1997 року. Тоді ж, першого вересня, музей було відкрито. Розпочинала формувати й поповнювати експозицію перший директор Лариса Смирнова. До цієї роботи залучали спортсменів-ветеранів, голів районних та обласних спортивних організацій, товариств, видатних спортсменів, усіх охочих докласти рук до створення оречевленої історії розвитку спорту на Кіровоградщині.
Зараз тут зберігається близько півтори тисячі експонатів — фото, кубків, альбомів, медалей, прапорів, публікацій та інших речей, пов’язаних зі спортом. Протягом року сюди приходять оглянути експозицію й послухати розповідь Володимира Антоновича три-три з половиною тисячі осіб. Це вихованці спортивних шкіл, учні загальноосвітніх шкіл, старші за віком люди, батьки тих дітей, що займаються у СДЮШОР “Надія”. Екскурсія доволі великим залом триває сорок хвилин, протягом яких перед відвідувачами постає повна завзяття, пристрастей столітня історія розвитку спорту на наших землях. Хоча це й не легко здійснити віртуально, та ми з вами також спробуємо це зробити.
Отже, перші експонати розміщені навіть не в самому музеї, а у вестибулі третього поверху школи, в якій він розмістився. На стінах — чимало стендів зі знімками багатьох видатних спортсменів, тренерів Кіровоградщини. Це своєрідний пролог до того, що знаходиться за дверима з надписом над ними: “Народний музей спортивної слави Кіровоградщини”. Основний матеріал зберігається у скляних шафах, кожна з яких присвячена певному товариству чи періодові. Серед різних предметів знаходяться й об’ємні анотації, в яких докладно розказано про період чи товариство. Речі за склом — найрізноманітніші. Серед них і посудина, привезена з Мельбурна, для здавання аналізів на допінг; і призи-бюсти за спортивні досягнення ще початку позаминулого століття; і справжній костюм (зі шпагою) фехтувальника, що належав нашому видатному тренерові Анатолієві Грабару...
В одній із шаф — фото чемпіона світу (Париж) 1903 року Захара Ялова з Новогеоргіївська, учасника Олімпійських ігор у Стокгольмі (1912 рік) Микити Сокура із Хмелевого, чемпіона світу (1916 рік) Данила Посунька з нинішньої кіровоградської Лелеківки (усі — борці) та інших не менш визначних земляків. На шафах і стендах — назви, що відображають їхній вміст: “СДЮШОР “Надія”, “Облспортуправління”, “Інваспорт”, “Герой СРСР, лижник Валерій Верхоланцев (голова обласної ради зі здавання нормативів ГПО)”, “Буревісник”, “Колос”, “Кращі вчителі фізкультури навчальних закладів Кіровограда”, “Динамо”, “Факультет фізвиховання КДПУ”, “З історії спорту”, “Спорт до 1941 року”, “Спортсмени воєнного часу”, “Спорт післявоєнного періоду”. Доповнюють усе це — численні альбоми з фотоматеріалами, публікаціями, грамотами. А над шафами та стендами — прапори спортивних товариств з надписами: “Гарт”, “Авангард”, “Колос”, “Україна”, “Спартак”, “Динамо”, “Трудові резерви”, “Буревісник”. Чимало експонатів та стендів розповідають про участь наших спортсменів на олімпіаді в Сіднеї, про роботу тренерів із Кіровоградщини за кордоном.
Усе зібране в музеї — не лише ілюстративний матеріал до розповіді, а й матеріал, на основі якого студенти факультету фізичного виховання КДПУ пишуть свої курсові роботи. Для них, до речі, часом знайомства із музеєм стає перше вересня: цього дня кожного року тут проходить перша студентська пара першокурсників. Тут вони дізнаються про минуле й сучасне спорту тієї землі, на якій їм випала честь навчатися.